Я дуже люблю своє село, бо в ньому живуть мої батьки, найдорожчі для мене люди, тут минає моє безтурботне дитинство, тут я вчуся розуміти складні формули життя, чую церковний дзвін, який лине від новозбудованого Свято-Володимирського собору та окриляє всіх чинити добро на землі.

Не купається Карабинівка в барвистих вогнях нічних реклам, не збудовані в ній котеджі-красені, справжні витвори сучасної архітектури. Та мені здається, що таких яскравих зірок, які мерехтять над моїм селом, не побачиш ніде. Вони віддзеркалюються у тихій воді озера, і здається, Що хтось запалив свічечки, свічки пам'яті і надії...

Карабинівці понад двісті років. Зазнала вона і знущання панів Карабінова та Мизгова, і роки громадянської війни, і трагічні сторінки Великої Вітчизняної війни. Та вистояла. Сьогодні Карабинівка - одне з найкращих сіл Павлоградщини. Рівні широкі вулиці, охайні газифіковані будинки односельчан, крислаті каштани біля двоповерхової школи, високі тополі на Центральній вулиці, столітнє лелече гніздо на вулиці Довгополого - ось візитка мого села.

Село моє! Моя ти батьківщино! Для кожного у світі ти єдина. На чатах край села стоять тополі І просять для селян щасливої долі.

«У кожного своя доля і свій шлях широкий", - стверджував Кобзар. Як на мою думку, то мої земляки не обділені долею. Щорічно щедро родить нива, бо про неї дбають голови та працівники сільських фермерських господарств, злагоджено працює і приватна фірма "Маколі".

Не обміліли душі моїх земляків: у святкові дні лине селом українська народна пісня, палає високе яскраве вогнище в ніч на Івана Купала, зичуть здоров"я та щастя щедрувальники та колядники у Новорічну ніч. Є у селі і святі місця: меморіал Слави, пам'ятник Герою Радянського Союзу СЛ.Довгополому, Свято-Володимирський собор, збудований на кошти земляка Володимира Лизогуба. Пам'ятають односельчани і трудовий подвиг Героя Соціалістичної праці Гончара І.А., і подвиги в ім'я життя на землі С.Д.Довгополого і 248 земляків, чиї імена викарбувані на стелі меморіалу.

Пройдуть роки. Мої друзі вилетять з батьківських осель, та в думках вони повертатимуться до отчого дому. Що ж слід зробити, щоб село стало ще кращим у майбутньому?

У центрі села є озеро. Старезні верби полощуть у ньому свої віти. Піввікові осокори вартують спокій мешканців озера, манять у свої обійми перехожих у спекотні літні дні. Щовесни прилітають на озеро білосніжні лебеді, паруються, висиджують лебедят. Білокрилими красенями милуються і дорослі, і малеча. Та щороку все бруднішим і меншим стає озеро. Ньому сприяє і природний, і людський фактори. Старожили розповідають, що раніше вода в озері була джерельною, водилося багато риби, а жінки на березі прали білизну. Якщо зараз не втрутитися, то через десять років птахам не буде куди повертатись з вирію.

Я розумію, щоб зберегти природний ландшафт села, потрібні величезні кошти. Та, можливо, знайдеться спонсор і допоможе нам зберегти дивовижний витвір природи. Ось тоді блакить озера та білокрилі лебеді даруватимуть односельчанам стільки радості та насолоди для душі, а випускники сільської школи зустрічатимуть на березі рожевий світанок, світанок самостійного життя.

Вчитель української мови та літератури Липка Л.І.

Рідне село

Коли просинаюсь я вранці раненько,

То спершу я бачу матусю рідненьку,

А потім я сонечко бачу в вікно,

Проміння своїм ласкає воно.

І віти дерев мене дружно вітають,

Їх вітер-пустун уже зранку гойдає,

Й грайливі горобчики вже цвірінчать,

А там, на леваді , корови мучать.

І все оживає, цвіте, зеленіє,

І небо безхмарне так гарно синіє,

І вся ця природа – чарівна земля,

Це рідне село, це домівка моя.

Моє село

Село моя маленька батьківщина,

Куточок мальовничий України!

Тут народився я, навчаюсь і живу,

Його своєю батьківщиною зову.

Ріднішої землі нема на світі,

Там хочеться не тільки жити, а й творити:

Творити хочеться лише добро,

Щоб забуяло, зацвіло рідне село.

Хай слава про село моє лунає

І кожен житель його прославляє.

Моє рідне село

Село моє рідне, моя Батьківщина!

До тебе завжди душа моя лине.

І де б не бував я, в якій стороні,

Та хочеться швидше додому мені.

Мене там чекають сади і поля,

І луки квітучі, і рідна земля,

І матінка люба в хатині своїй,

І борщ, і пампушки – це часточка мрій.

Учень 2 класу Карабинівської ЗШ І-ІІІ ступенів Знова Артем