Лікарські рослини: ромашка, звіробій, дурман, валеріана, бузина, шипшина, мати-й-мачуха, калина, цикорій, кропива, чистотіл, подорожник, спориш, полин… Їх близько 150 видів.

ВИДИ ТВАРИН, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ НАЙЧАСТІШЕ:

у лісах:

ссавці — вовк, лисиця, єнотоподібний собака; куниця кам'яна, борсук, кабан дикий, заєць, їжак звичайний, кажан, ховрах, миша лісова;

птахи — горлиця, кібчик, зозуля, дятел, синиця, соловей, вівсянка, шпак, жайворонок лісовий, дрізд;

плазуни — ящірка прудка, вуж, мідянка;

у заплавах річок і на позаплавних луках:

ссавці — кутора, полівка, ондатра, тхір чорний;

птахи — норець, луні болотяний і лучний, чапля сіра, гуска сіра, курочка водяна, крячок, плиска, очеретянка, вивільга, вівсянка; плазуни— черепаха болотяна, ящірка, вуж водяний;

у водоймах:

риба — лящ, сом, щука, судак, окунь, йорш, плітка, короп, карась;

на сільськогосподарських угіддях:

ссавці — хом'ячок сірий, ховрах, земляний заєць, миша;

птахи — жайворонок, перепілка, куріпка;

плазуни — ящірка прудка, вуж;

у населених пунктах:

ссавці— кажани, миша, щур чорний;

птахи — голуб, ластівка, горобець, синиця, сорока.

СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ:

Корови, вівці, коні, кози, кури, гуси, качки, індики, свині, кролі, коти, собаки…

Населення - 876 чол. (на 1.01.13р.) це громадяни вірменії, росіяни, білоруси та українці.

Історія села.

Історичні документи засвідчують, що в 1776 році царський уряд за правління Катерини ІІ (в 1776-1796р.) наділяв землю сановникам царського двору. Серед «нагороджених» був і царський радник Карабінов, який одержав понад 170 десятин землі і в тому числі землю, де знаходиться зараз село.

При заселенні цієї землі було вирішено назвати цих перших переселенців карабинівцями, а село почало носити назву Карабинівка. Згодом земля попала до рук поміщика Мізгова, від якого селяни зазнали найбільш нестерпних утисків.

Село Карабинівка на протязі років свого існування було помітне своєю відсталістю в усіх відношеннях. Воно, як і цілий ряд сіл на Катеринославщині, зазнало нестерпної експлуатації. Селяни мали невеличкі наділи землі, на яких вони своїм бідним селянським знаряддям праці утримували своє господарство, робочу худобу та сіренькі хати. Працюючи в господарстві, селянин харчував себе і свою сім'ю. Своєю конячиною, плугом і бороною він обробляв своє і панське поле. Щоденно над головою селянина свистіла нагайка управителя.

Безладно тулились одна до одної навколо поміщицького маєтку темні, похилені селянські хати, вкриті соломою, з невеликими віконцями. Поміщик Мізгов вирішив відтиснути ці селянські хати від своєї садиби. За п'ять кілометрів від свого маєтку від запропонував оселитися бідноті. Ці перші селянські поселення знаходились на місці сьогоднішньої Карабинївки.

Після переселення села Мізгов вирішив замкнути селян на їх власних наділах. З цією метою він заставив самих же селян обкопати село і наділи землі ровом глибиною в 2,5 метри. Утворився обкопаний табір тих робочих мозолястих рук, які роками дбали Мізгову багатство. Потім поміщик найняв для охорони своєї землі козацький наряд. Сторожа днями і ночами слідкувала за кріпосними володіннями. Тих, хто без дозволу перейшов цей рів або чия корова побувала на панські ниві, доводилося платити штрафи і терпіти нагайки. Становище карабинівського населення після реформи ще більш погіршало. Мізгов в економію на роботу не брав. А кому вдавалося найнятися, то одержував по 10—15 копійок в день.

В 1880 році булахівський поміщик Куницький продавав землі, які знаходилися поряд з селом Карабинівкою. Селяни хотіли купити землю через банк, про що і було домовлено. Дізнавшись про це, Мізгов залякуванням і погрозами відбив населення від цієї купівлі.¹ А сам же й купив цю землю. На наступну весну селяни в пошуках заробітків поїхали самочинно брати цю землю. Мізгов викликав солдат і почав розправу над населенням. Всіх тих, хто орав землю, загнали в конюшню і по черзі били їм спини нагайками. Потім в село вступили козаки. Жінки, рятуючи своїх чоловіків, садили маленьких дітей посеред шляху, щоб загородити дорогу козакам. Багато селян було заарештовано. Життя ставало нестерпним.

Тільки Велика Жовтнева революція і події, які відбулися після неї, різко змінили становище селян.

За часів Радянської влади докорінно змінилося село. Збудовано школу-десятирічку, дитсадок «Барвінок», Будинок культури, об'єкти побуту, магазин. Карабинівка повністю газифікована, жителі села працюють на полях і фермах колгоспу імені Мічуріна, примножуючи славу своїх батьків.

Розповідь про славетних людей, про визначні місця, найвищі споруди, дерева тощо своєї місцевості.

На території села та за його межами є могили та кургани, балки, дамби, ліс, круглик,братська могила …, а ще тут проживали і проживають дуже талановиті героїчні люди.

Про все це ми дізналися з подорожей в природу та розповідей батьків, дідів, прадідів…

Зараз ми послухаємо розповіді учнів про славетних людей та визначні місця рідного краю.

Відео репортаж

ДАМБА

Є озеро в нашому селі .

Плавають на ньому лебеді білі.

Вулиці Будьонного та Жукова

Дамба сполучає,

Краса села наші серця звеселяє.

КРУГЛИК (земля, що немає охоронного статусу, але є цінною і перспективною для розвитку природно

заповідного фонду і раціональної економіки)

Це невелике урочище (в плані дійсно округлої форми) на лівобережній третій терасі р. Самари, біля с. Карабинівка. Являє собою дубовий гай з домішкою осики в оточенні солончаків і засолених лук.

Це місце давно привертає увагу науковців, котрі неодноразово підкреслювали його цінність. (Вперше його досліджував в 1930-ті роки О.Л. Бельгард). Урочище в нормальному стані, проте останнім часом тут зафіксовані самовільні порубки старих дубів. Безперечно, при проектуванні природного заповідника

на Самарі Круглик ввійде до його складу як одна з перлин природи Присамар'я.

МЕМОРІАЛ СЛАВИ.

Є у нашому селі святе місце. Біля Будинку культури на честь 45 річниці перемоги народу у Великій Вітчизняній війні на кошти жителів села збудували Меморіал слави. На стіні викарбовано імена 246 земляків, які повернулися з фронту.

І ми кладемо на могильні плити

Свої букетики малі,

Ми хочемо у мирі жити,

Хай буде мир на всій землі!

ПАМЯТНИК НЕВІДОМОМУ СОЛДАТУ.

Пам’ятник невідомому солдату було демонтовано та на його місці поставлено ОБЕЛІСК.

СВЯТО-ВОЛОДИМИРОВСЬКИЙ СОБОР.

Його збудовано в нашому селі на кошти земляка Володимира Андрійовича Лизогуба, який жив у місті Детройті (Канада). Відкриття собору відбулося в 2007 році 19 серпня в день святкування релігійного свята Спаса Нерукотворного.

С.Д.ДОВГОПОЛИЙ

Народився у нашому селі у 1906 році. У 1941 році він залишив дружину Мотрю Власівну, доньку і сина та добровольцем пішов на фронт захищати рідну землю. У 1945 році за проявлений героїзм при форсуванні річки Дніпро його нагороджено Зіркою Героя Радянського Союзу.

На жаль, у березні 1945 року С.Д.Довгополого було поранено у польському місті Гдиня, де він помер від ран .

Після війни односельчани перевезли його прах і перезахоронили на місцевому кладовищі. На подвір’ї школи стоїть бюст герою - земляку.

Якщо подивитися на нашу школу з висоти пташиного польоту, то можна побачити, що вона побудована у формі літери «Н». І з'являються слова: нова, найкраща. І це важливо, бо ці слова підтверджують відношення дітей до своєї школи.

Перші відомості про школу в с. Карабинівка відносяться до 1906 року. Приміщення школи було збудоване наказом пана Міскова. Школа була двокласною. Вчителем працював Лагода Степан Іванович. Старожили згадують, що до 1906 року незначна кількість дітей навчалася в економії.

В1921 р., після приходу в село радянської влади, школа була реорганізована в чотирикласну.

Почалася боротьба з неписемністю. Люди, які закінчували лікнепи, призначалися на керівні посади. Так, Щербина Серафима була призначена завідуючою дитячим садком.

1937 року школа стала семирічною. Директор школи - Жолуденко Антон Миронович. Вчителями були Жолуденко Наталія Софронівна, Мороз Марія Іванівна.

В роки війни школа не працювала. Але, вчителька Жолуденко Н.С. працювала з дітьми, вчила їх народній медицині. Учні під її керівництвом збирали лікарські рослини, а потім Наталія Софронівна допомагала односельцям.

Відновила свою роботу школа в 1943 році. Спочатку учнів було небагато.

У1947році директором школи був Кучеренко Іван Олексійович. Вчителі : Садовський Андрій Павлович, Самійленко Галина Павлівна.

У 195О році директором школи призначено Щербину Михайла Панкра-товича.

В середині 60 - х років Михайло Панкратович розпочав будівництво нового приміщення школи.

Будівництво було завершене в 1969 році. В1983 році школа реорганізована в середню. На першому році життя школи був створений сад. Зараз це - могутні, величні дерева. І стоять вони на варті традицій школи.

Ми не знаємо, що буде завтра з нами, як обернеться для нас життя.

Але треба вірити в майбутнє. І ми віримо, що наша школа буде жити, продовжувати традиції.

Моя маленька батьківщина — ШКОЛА - назавжди в моєму серці, в моїй душі.

Господарська діяльність людей нашого села

Роботящі люди в нашому селі:

Працюють у полі і вдома.

Лани та городи вони обробляють

Про добрабут держави й

Родин своїх дбають.

На території села Карабинівка розташовано 17 агроформувань та підприємств. Вони займаються обробкою земель та переробляють сільськогосподарську продукцію.

ПП «Маколі» виконавчий директор Круговий Юрій Миколайович

Фірма існує майже 15 років. Основний вид діяльності – переробка соняшника. Продукцією фірми є соняшникова олія, макуха, ядро соняшникове.

Обладнання працює безперебійно бо вчасно проводиться реконструкція.

Більшість ліній автоматизовано. На допомогу людині змонтовані камери спостережень, які слідкують за роботою механізмів.

На об’єкті працює більше 30 постійних робітників та стільки ж сезонних.

Робочих рук не вистачає, а власник підприємства завжди радий прийняти на роботу працьовитих та висококваліфікованих людей.

Отже підприємець дбає про добробут держави та села.

Процес обробки соняшника такий: його чистять, розділяють за розміром та очищають від сміття. Спеціальні преси видавлюють олію, яку потім відфільтровують , очищають від парафіну та реалізують споживачам. З преса виходить білкова макуха, що є корисною добавкою до корму худоби.

СФГ «Граніт» директор Злидньов Олексій Олексійович

От в кого тяжка робота,

Аж чоло блищить від поту!

Рано – вранці він встає,

Поле огляда своє.

Там вирує, колоситься

Золота густа пшениця.

Є садок, город і ферма,

І працює він уперто.

Має трактори сучасні,

І комбайни першокласні.

На землі господарює

І з тобою нас годує.

В. Паранова

Фермерське господарство «Граніт» обробляє 1100 гектарів землі. На полях висівають пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник та сою. Врожайність за минулий рік була такою: пшениця – 45 центнерів з гектара, кукурудза – 45ц., ячмінь – 28 ц., соя – 18 ц.

У господарстві працює 15 чоловік. Із них 12 механізаторів., а в сезон робочих місць стає ще на 20 – 25 більше.

Продукція реалізується населенню та іншим підприємствам та організаціям. Дуже гостро стоїть питання кадрів. Олексій Олексійович бажає нам добрих успіхів в навчанні та запрошує, коли ми виростемо, до себе на роботу.

Охорона природи

Учні нашої школи провели такі заходи:

- прибрали територію села -5,1 га;

- посадили 43 плодових дерева та 16 кущів;

- побілили 83 дерева;

- впорядковуються квітники біля школи;

- постійно прибирається територія школи;

- доглядається пам 'ятник С.Д. Довгополому та братські могили.

Легенда про походження назви річки Вовчої

Легенда записана з розповіді Шипило В. І.

Над степом сходив місяць. Він освітлював велику балку. Тихо. Десь в балці, серед кущів терну, почулось шарудіння, і на невелику галявину з кущів терну вийшов вовк. Він сторожко прислухався, потягнув носом повітря і тихо заскавучав. З кущів до вовка вийшла вовчиця. Вони стояли разом і прислухались до нічних звуків. Їх зігнали зі старого лігва. Шукаючи нового місця, вовки бігли у балку. Вовк загарчав на вовчицю, потім підійшов до невеликого дубка, що ріс серед поляни. Обнюхавши землю біля дубка, вовк почав рити її. Він рив землю довго, а, заморившись, відійшов вбік. На його місце стала вовчиця. Дедалі вглибину земля ставала липкіша і важча. Раптом струмінь води вдарив угору. Перелякана вовчиця відскочила вбік. Розлючений вовк кинувся до вовчиці. Та раптом спинився і, сердито загарчавши, зник в терені. Слідом побігла вовчиця...

А вода все лилась. Через деякий час по балці, несучи листя і травинки, текла річка. Починалась вона з вовчого лігва і назвали її люди Вовчою.

Річка Самара

Бере початок з маленького озера біля села Степанівна, що в Донецькій області. Заходить частково на територію Харківщини і тільки на Дніпропетровщині приймає води своїх приток, набирає силу і стає окрасою лівобережного Придніпров’я.

Довжина річки Самари – 311км.

Річка мала ще слов’янські назви: Снепород, Снопород, які мають іранські корні. Коли в наддніпровщину прийшли тюркські племена, витіснивши своїх попередників, вони всім географічним об’єктам дали свої наймення. Так з’явилась назва цієї річки – Самара.

Цікавим є те, що назва дуже поширена у різних народів старого і сучасного світу від Палестини до Азії.

Так в Ізраїлі є область Самарія, а в Азії на річці Євфрат існувало місто Самара…

Краєзнавець В. Фоменко наводить переклад слова «самара», як річка родючості. Багато дослідників вважають, що слово це з татарської перекладається як «золоте ярмо».

М.Янко знайшов переклад цього слова у киргизькій мові – «таз, чаша».

І все ж більшість дослідників вважають, що «самара» саме татарського походження , адже вони тут перебували тривалий час і тому найбільш вірогідний переклад «золоте ярмо». Це порівняння річки з ярмом близьке татарам, бо вони були скотарями.

Вперше назва річки Самара згадується в Іпатіївському літописі.

Карта села Карабинівка

Література

1.Заповідна природа Дніпропетровщини. М.В.Шпак, м. Дніпропетровськ, «Мікомп», 2000р.

2.Живе джерело. Павлоград, П.В. Кир’ян, 1991р.

3.Дніпропетровська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина. Т.В. Погурельська, «Мапа», Київ, 2001р.